Застосування РРО в дистанційній торгівлі: межі правомірності позиції податкових органів
Питання щодо обов’язковості застосування реєстраторів розрахункових операцій (РРО) у сфері дистанційної торгівлі, зокрема при реалізації товарів через Інтернет із залученням експедиторів та фінансових посередників, залишається предметом гострих дискусій між платниками податків і податковими органами. Незважаючи на наявність усталених норм законодавства та численні індивідуальні податкові консультації, податкові органи продовжують наполягати на розширеному, а подекуди — довільному тлумаченні понять «розрахункова операція» та «місце реалізації товарів».
Яскравим прикладом подібної практики є висновки податкових органів за результатами фактичних перевірок інтернет-ритейлерів, під час яких констатується порушення вимог п. 1 та п. 2 статті 3 Закону України «Про застосування РРО» на підставі того, що операції з покупцями здійснювалися через логістичного оператора ТОВ «Нова Пошта» та фінансового посередника ТОВ «НоваПей». На думку податкової, навіть у випадку, коли суб’єкт господарювання безпосередньо не приймає готівку або платіжні картки, він зобов’язаний використовувати РРО.
У своїх доводах податкові органи часто апелюють до формальних юридичних конструкцій, які не містять прямих норм законодавства, здатних підтвердити факт порушення. У результаті, на практиці маємо ситуацію, коли податковий орган штучно конструює підстави для застосування РРО, посилаючись на обставини, які фактично не мають правового значення для кваліфікації операції як розрахункової.
1. Правова природа розрахункової операції
Відповідно до статті 2 Закону про РРО, розрахункова операція — це приймання готівки, платіжних карток або інших платіжних засобів безпосередньо від покупця за місцем реалізації товарів (послуг). Тобто, для визнання операції розрахунковою необхідно одночасне виконання двох умов:
- Безпосереднє приймання готівки або платіжної картки суб’єктом господарювання (торговцем);
- Здійснення приймання коштів за місцем реалізації товарів (послуг).
Таким чином, якщо платник податків не бере участі у прийманні коштів та не контролює сам процес розрахунку, а оплата здійснюється на користь третьої особи (наприклад, фінансового посередника), підстав для застосування РРО — немає.
2. Що вважати «місцем реалізації»?
Закон про РРО не дає прямого визначення поняття «місце реалізації». Натомість визначено «місце проведення розрахунків» — як фізичне місце, де здійснюється передача товару та отримання коштів від покупця. Аналогічні тлумачення можна знайти і в суміжному законодавстві, зокрема у Законі № 3817-IX, де під місцем реалізації розуміється місце фактичної передачі товару або відправлення товару зі складу продавця.
Отже, місцем реалізації не може вважатися відділення пошти або фінансової установи, що приймає кошти від покупця — оскільки продавець не присутній у цьому місці і не здійснює розрахункову операцію.
3. Приймання платіжної картки – лише за наявності договору еквайрингу
Прийняття платіжної картки торговцем можливе виключно за договором еквайрингу, укладеним із банком або іншим надавачем платіжних послуг. Без такого договору платник податків не має технічної чи юридичної можливості здійснювати приймання платіжних засобів, а відповідно – не виникатиме одна з ознак розрахункової операції.
У випадку із NovaPay договір еквайрингу не укладається, фінансова установа самостійно приймає платіж і переказує кошти на рахунок продавця. Торговець не приймає участі в прийманні платіжної картки, не ідентифікує розрахунок у режимі реального часу і не може його фіскалізувати.
4. Особливості роботи із NovaPay і Нова Пошта
В описаній моделі взаємодії:
- Продавець передає товар експедитору (Нова Пошта);
- Покупець оплачує товар у відділенні або через онлайн-платформу NovaPay;
- NovaPay переказує кошти продавцю у безготівковій формі.
У цьому ланцюгу жоден з етапів не відповідає критеріям розрахункової операції для продавця, оскільки останній:
- Не приймає готівку або платіжну картку (договір з NovaPay не є договором еквайрингу!!);
- Не здійснює операцію в місці реалізації товару;
- Не фіксує момент розрахунку.
Таким чином, застосування РРО з боку продавця не є обов’язковим, а розрахунковим документом в даному випадку виступає інший документ, що підтверджує передання права власності на товар відповідно до вимог Закону про захист прав споживачів, Закону про РРО та Закону про електронну комерцію.
Висновки
Позиція податкових органів, що наполягає на обов’язковості застосування РРО в ситуаціях, коли продавець не бере безпосередньої участі в розрахунковій операції, є юридично необґрунтованою та суперечить чинному законодавству. Залучення експедиторів та фінансових посередників, які самостійно здійснюють приймання коштів, не створює для продавця обов’язку застосовувати РРО, якщо відсутні обидві ключові ознаки розрахункової операції – приймання коштів/платіжних карток і контроль за місцем розрахунку.
Податкові органи, маніпулюючи формальними ознаками, намагаються поширити сферу дії Закону про РРО на випадки, що явно не відповідають його букві та духу. Такий підхід потребує оскарження як в адміністративному, так і в судовому порядку для відновлення балансу між податковим контролем та правом платника податків на здійснення господарської діяльності у рамках законодавства.
Джерело: Бухгалтер 911